Щоденник немовляти

У своїй книзі «Щоденник немовляти» Денієл Стерн розмірковує про важливі етапи раннього розвитку дітей і те, як цей період впливає на наше доросле життя. Дорослі мають багато способів сприйняття світу. Іноді їм потрібно бути раціональними та логічними, щоб зрозуміти, що відбувається. Інколи потрібно більше покладатися на інтуїтивні, емоційні реакції та тілесні відчуття, які нелегко висловити. Автор припускає, що дитина сприймає світ переважно через почуття, оскільки не розвинула раціональнішого способу. Але цей чуттєвий спосіб не зникає з дитинством. Він залишається з нами, діючи на задньому плані, майже непомітно. Він може вийти на передній план, коли ми, наприклад, йдемо на концерт або несподівано закохуємося. Ось чому навіть ті частини історії малюка Джої, які автор вигадав, усе одно вкорінені в реальності звичайного людського досвіду. 

Діти у ранньому віці прислухаються до того, що роблять люди, як вони рухаються, що відображається на їхніх обличчях і як вони говорять. Діти звертають увагу на звучання, але не на слова, бо вони поки поза межами їхнього розуміння. Діти стають майстерними спостерігачами й читачами невербального. Тому Денієл Стерн демонструє у книзі, що батькам, аби створити якісний і міцний зв’язок зі своїми дітьми, теж потрібно стати експертами з невербального спілкування. Батьки вчаться читати й інтерпретувати досвід своїх малюків. І завдяки таким інтерпретаціям батьки знають, що робити, що відчувати та про що думати. Від цих інтерпретацій залежить і саме батьківство, і подальший розвиток дитини.

Ніхто з дорослих не може проводити час з дитиною, не приписуючи їй певних думок, почуттів. У присутності дитини дорослі змушені вигадувати її внутрішній світ. Те, що автор робить у цьому щоденнику, – це те, що в будь-якому випадку роблять батьки, за винятком того, що автор відштовхується від усталеної наукової бази. Важливим посланням книги є усвідомлення, що багато в чому реакція дорослих на своїх дітей залежить від того, як до них самих ставилися в дитинстві, як їхні батьки чи піклувальники інтерпретували дитячі почуття і поведінку.

Коли ви любите когось, ви хочете поділитися тим, що відчуваєте, стаючи на його місце. Близькість та емпатія починаються тут. Уявляти, що відчуває ваша дитина – а це частково ґрунтується на емпатії, – необхідно як вам, так і дитині. Це ваш головний орієнтир для подальших дій, а для дитини – головний орієнтир у вивченні власного досвіду. Вона може не знати, що саме вона відчуває, або де вона це відчуває, або чого вона хоче, або що її засмучує. Саме ваші інтерпретації допомагають їй визначити себе та структурувати свій світ.

Ще один важливий аспект раннього дитинства розкривається у книзі: як батькам підтримувати дитину під час її переходу зі світу невербального спілкування до вербального. Адже коли мова приходить у життя малюка, вона створює широку прірву між його звичним невербальним світом переживань і новим світом слів. Цей розкол збиває з пантелику, а часом і завдає болю. Батькам важливо усвідомлювати потенціал розривів емпатії на цьому етапі розвитку, коли дитина намагається засвоїти новий код для старого досвіду. Емпатійні вихователі можуть допомогти дитині зв’язати ці два світи воєдино.

Кінцева мета «Щоденника немовляти» – просвіта батьків щодо внутрішнього життя їхніх дітей. Коли батьки усвідомлюють багатство цього внутрішнього світу, вони зазвичай ставляться до своїх дітей з більшим інтересом, цікавістю, повагою та любов’ю. Крім того, їм стає легше зрозуміти, коли їхня інтерпретація досвіду дитини спотворюється власними бажаннями та страхами. Це дозволяє їм стати чутливішими та поважнішими провідниками розвитку своєї дитини.