Воля до сенсу. Основи та застосування логотерапії

Книга відомого в усьому світі психіатра і засновника логотерапії Віктора Франкла «Воля до сенсу. Основи та застосування логотерапії» — це поєднання філософських міркувань, психотерапевтичних теорій, прикладів із клінічної роботи та особистого досвіду автора, на основі якого продемонстровано здатність людини у найжорстокіших умовах обирати ставлення до страждань та знаходити в них вищий сенс. Франкл наголошує, що людина має уникати будь-якої індоктринації ззовні, авторитаризму та конформізму, адже сенс не можна надати, його потрібно віднайти. Людина може знайти індивідуальний сенс у цінностях творчості, досвіду та ставлення, і проявлятися він може в любові, праці, стражданні або служінні іншим людям чи значущій справі. Особливу увагу автор приділив поясненню таких понять логотерапії, як екзистенційний вакуум, свобода волі, воля до сенсу та сенс життя. Екзистенційний вакуум, на думку Франкла, становить виклик для психіатрії сьогодні. Усе більше пацієнтів скаржаться на відчуття порожнечі та беззмістовності.

Франкл приділяє особливу увагу критиці масової культури споживання та прагнення до зовнішнього успіху й аналізує такі поширені у суспільстві феномени, як відчай попри успіх та реалізацію попри невдачу. Він наголошує, що як психіатрія, так і освіта зіткнулися з екзистенційною фрустрацією, проявами якої є нудьга та апатія. І наполягає, що в епоху екзистенційного вакууму освіта не повинна обмежуватись і задовольнятися передачею традицій і знань, а радше вона повинна вдосконалювати здібність людини знаходити ті унікальні сенси, які не піддаються впливу руйнування загальнолюдських цінностей. Цією людською здібністю знаходити сенс, прихований в унікальних ситуаціях, є сумління. Отже, освіта повинна озброїти людину засобами для пошуку сенсів. А психіатрія та психотерапія — допомогти людині в пошуку цих унікальних сенсів свого життя.

Книга Віктора Франкла «Воля до сенсу» буде корисною передусім психіатрам та психотерапевтам, клінічним психологам, проте не менш цінною вона стане і для представників професій, які надають допомогу. Адже, на думку автора, ті аспекти логотерапії, які не пов'язані з лікуванням захворювання, хай то ноогенний, психогенний або соматогенний невроз, доступні й для інших консультативних професій. Немає жодної причини, чому соціальний працівник, пастор, священник та рабин не повинні пропонувати поради та допомогу людям, які шукають сенс життя або ставлять його під сумнів  — тобто людям, які перебувають у полоні екзистенційного вакууму. Важливо усвідомлювати, що боротьба за сенс життя чи боротьба з питанням про те, чи існує сенс життя, сама собою не є патологічним явищем. І щоразу, коли люди цих професій намагатимуться надати першу допомогу в разі екзистенційного вакууму, слід виходити із цього переконання. Немає потреби соромитися екзистенційного відчаю через припущення, що це емоційна хвороба, оскільки це не невротичний симптом, а людське досягнення та звершення. Передусім це вияв інтелектуальної щирості та чесності.

Сьогодні як ніколи розпач від удаваної позбавленості сенсу життя став невідкладною та актуальною темою світового масштабу. Наше індустріальне суспільство прагне задовольнити кожну потребу, а наше споживацьке суспільство навіть створює деякі потреби, щоб їх задовольнити. Однак найважливіша потреба, базова потреба в сенсі, нерідко залишається ігнорованою та знехтуваною. Але щойно прагнення людини до сенсу реалізується, вона стає спроможною і здатною страждати, справлятися з фрустрацією та напруженням, і — якщо буде потреба — вона готова віддати своє життя.